четверг, 20 июня 2019 г.

КРИАТОСФЕРА ИЛИ ПРОСТРАНСТВО ПЕРФОРМАНСА?


ЕКСПЛІКАЦІЇ ТВОРЧОСТІ У ВИМІРАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 

Феномен креатосфери став об’єктом соціально-економічного, філософського, культурологічного дискурсу наприкінці XX - на початку XXI століття, як теоретичний концепт альтерглобалізму - реакція на карколомні зміни потужного наступу доби глобалізації. Суперечливий проект глобалізація виступає, на думку багатьох його прихильників, певною креативною претензією на створення нового світоустрою, що символізує цивілізаційний поворот із переструктуруванням геополітичного простору, культурного ландшафту, обстоюванням нелінійного сприйняття історії та етнокультурного поліцентризму; натомість значна кількість науковців критично оцінюють стратегічні наміри і практичні наслідки глобалістичних перетворень. У соціально-філософській сфері знань, ідеї глобалізації стимулювали розгортання дискусійної платформи «ідеологічних переорієнтацій», перегляд фундаментальних теорій та поширення у якості універсального комплексу методології “плюралізму без берегів” за вимірами парадигматики постмодернізму, що суттєво трансформувала проблемне поле, принципи об’єктивності та загалом науковий формат гуманітарних наук. 

Багатовимірність феномену креатосфери виводить його на міждисциплінарний рівень досліджень, хоча його перші наукові експлікації пов’язані із соціально-економічними розробками О. Бузгаліна напряму креативна економіка. Зокрема, проблемним полем останньої постає: осягнення сутності і завдань процесу суспільного виробництва, нових форм експлуатації та реінтерпретація змісту праці за умов поширення нанотехнологій та інформаційно-комунікаційної революції, що стимулювали утвердження нових відносин виробничого партнерства, появу дефініцій «креативний клас», «творчий капітал» та «інтелектуальна рента».
Запропонований концепт креатосфери, як першооснови сучасного цивілізаційного розвитку, швидко входить до кола актуальних досліджень інших галузей гуманітарного знання. 

Філософський вектор тлумачення креатосфери тісно переплітається із дослідженням творчості як сенсу діяльності людини, розробкою прогнозних моделей релевантних форм культури як простору реалізації креативних можливостей самоздійснення людини, пошуку нових імпульсів культуротворення, здатних впливати на історичний процес і гуманізувати людський соціум. 

Креатосфера - це комплекс ресурсів і продуктів усіх феноменів культури (наукової, інженерно-технічної, дослідницько-винахідницької, освітньо- педагогічної, мистецької) діяльності, що продукує нову систему ціннісних пріоритетів і смислів, основою якої є креативна діяльність як «колективна співтворчість». Ідеї творчості як процесу співтворчості, діалогу культурних практик, міри буття свободи людини, були квінтесенцією філософських розмислів В.С. Біблера, М.М. Бахтіна, Г.С. Батищева, Б.В. Новікова. Осягнення творчої діяльності, як свободи самовиявлення людини, як діалогу індивідуального креативного досвіду у колективній співпраці, стали фундуючими засадами філософського тлумачення креатосфери як соціально- культурного простору можливостей діалогу креаторів, як «процесу перманентного поставання людської сутності ... утвердження останньої у якості соціально-активної, соціально-відповідальної, а - відтак - повноцінної особистості» [1,5]. 

Феномен креатосфери як сфери співтворчої людської діяльності розкривається в контексті компаративного аналізу понять творчість і креативність, в якому творчість виступає процесом, що притаманний виключно людині, її особливої діяльності, а креативність - різнобічність здатностей до такої діяльності. Креативність - проявляється, як дивергентне (різнопланове, нешаблонне) мислення, є вагомим атрибутом формування проектної культури сучасної особистості, яка визначає оригінальність шляхів самоактуалізації людини, її здатність активно реалізувати ідей і проекти в умовах нестабільності сучасного світоустрою. 

Креатосфера сьогодні скоріше форсайт прогноз, теоретичний конструкт світоустрою майбутнього, але її становлення є альтернативною програмою сучасній глобалізації культури із її менталітетом мультикультурного «всепоглинання» і домінуванням політичних, наукових, мистецьких перформативних практик у якості квазі-креативної діяльності. 

Перфоматизація стає провідною тенденцією організації соціально- культурного простору, що дає підстави визначати сучасність як «суспільство спектаклю» (Гі Дебор). Перформативні практики - містичні містерії племінної культури, міфопоетика артизації реальності античності, карнавал доби середньовіччя - виступали креативним діалогом співтворчості і кроками морально-естетичного освоєння світу та його удосконалення. 

Неоархаїка сучасності знімає межі між ілюзорним і реальним, містичний сенс карнавалізації простору культури трансформується у феномен перформансу як нового хронотопу варіативних проектів буття соціуму. Карнавал, у трактуванні М.М. Бахтіна, це «гротескове колективне тіло», що створює відчуття нового осягнення простору і часу, як співпричетності до всезагального, визначає «антропологічний горизонт» людини, дає їй (хоч і примарну), але духовну перспективу прориву, надію на оновлення. 

Сучасний перформанс можна визначити як неоязицтво, що технологічно конструює симулякри форм колективно співтворчості та суспільної свідомості. Мистецтво виходить за межі художньої умовності, кіно, музика, фотографія спочатку були імплементовані мистецькими технологіями, далі стали доступними кожному через смартфони, лептопи та соціальні мережі, із творчості художньої вони перетворилися на атрибут розваг повсякденності. Перформанс стає квазі-креативом маніпулятивних технологій у політиці, яка перетворюється на піар-акції у форматі хеппенінгу, арт-інсталяцій, які стають засобами політичних переконань, що нівелюють особистість, розчиняючи її у віялі медіа ресурсу. 

Список використаних джерел 

1. Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. Київ., 





Федорова Ірина Ігорівна 


Комментариев нет:

Отправить комментарий